Право

У 1954р. було відновлено норму Конституції 1924 р. про віднесення до відання союзної республіки розв’язання питань її адміністративно- територіального устрою (за Конституцією СРСР 1936 р.

11.02.1957р. Закон СРСР «Про віднесення до відання союзних республік розв’язання питань обласного, крайового адміністративного устрою» надавав республікам можливість самостійно утворювати області та краї, але утворення автономних областей в межах республік залишалось за СРСР.

4 травня 1955 р. згідно Постанови Ради Міністрів СРСР «Про зміну порядку державного планування та фінансування господарства союзних республік» РМ УРСР дістала право самостійно :

- затверджувати плани виробництва та розподілу усіх видів промислової продукції, що виробляється підприємствами республіканських міністерств, відомств, промислової кооперації;

- затверджувати списки капітального будівництва республіканських міністерств і відомств незалежно від вартості;

- вирішувати питання підвищення продуктивності праці, фонду зарплати;

- залишати у своєму розпорядженні 50 % низки промислових товарів широкого вжитку та будівельних матеріалів, вироблених на підприємствах загальносоюзного та союзно-республіканського підпорядкування понад квартальний план;

1955 р. Українська республіка отримала право затверджувати та розподіляти передбачені кошти між республіканським і місцевими бюджетами, взагалі право затвердження проекту бюджету республіки.

Рада Міністрів УРСР тепер мала право залишати у своєму розпорядженні резерви по капіталовкладеннях, фондових матеріалах. Також могла самостійно визначати категорію оплати праці на створюваних підприємствах, надавати деяким колгоспам відтермінування у державних поставках тощо.

Закон СРСР від 11.02.1957 р.

Метою цих перетворень, на думку ініціаторів, була необхідність підняття авторитету і відповідальності органів центрального управління з керівництва господарським і культурним будівництвом у республіці. Водночас слід відзначити, що реорганізація не призвела до розширення прав союзних республік, оскільки державне управління підприємствами важкої промисловості, машинобудування та іншими найважливішими галузями залишалося в руках союзних міністерств і державних комітетів СРСР. Усі нитки господарського управління зосереджувалися в Державному плановому комітеті СРСР (Держплані).

Така політика з боку центру стосовно союзних республік тривала протягом усього повоєнного часу аж до розвалу СРСР в 1991 р. Практично не змінювалася і система радянських органів. Вона лише косметичне обновлювалася.

Кримінальне право:

Розвиток кримінального права в перший повоєнний період характеризувався скасуванням норм воєнного часу. Для ознаменування перемоги Президія Верховної Ради СРСР 7 липня 1945 року прийняла указ "Про амністію в зв'язку з перемогою над гітлерівською Німеччиною'. Були звільнені від відбуття покарання особи, засуджені до позбавлення волі терміном до 3 років. Від відбуття покарання повністю звільнялись особи, засуджені за злочини, пов'язані з умовами воєнного часу, а також умовно. Наполовину скорочувався термін покарання для осіб, засуджених на термін більше 3 років.

Наступна амністія була оголошена 27 березня 1953 року. Від відбуття покарання звільнялись особи, засуджені до позбавлення волі на термін до 5 років, чоловіки—старші 55 років, жінки—старші 50 років, неповнолітні — до 18 років, а також особи з невиліковними хворобами. Засудженим на термін більше 5 років покарання скорочувалося наполовину.

26 травня 1947 року приймається Указ Президії Верховної Ради СРСР "Про відміну смертної кари". За злочини, що передбачали смертну кару, вона замінювалась позбавленням волі на 25 років у виправно-трудових таборах.

Проте незабаром указом від 12 січня 1950 року смертна кара була відновлена до зрадників Батьківщини, шпигунів, диверсантів.

Більш жорстокими стають кримінальні норми, спрямовані на боротьбу зі злочинами проти життя, здоров'я, свободи, гідності особи, проти соціалістичної особистої власності.

Десталінізація принесла звуження сфери кримінальної відповідальності. Більше уваги став звертати законодавець на запобігання злочинності.

Разом з тим законодавець посилив покарання за злочини проти життя. ЗО березня 1954 року приймається указ Президії Верховної Ради СРСР "Про посилення кримінальної відповідальності за навмисне вбивство", яким було відновлено застосування смертної кари до навмисних убивць.

Відповідно до закону від 11 лютого 1957 року з 25 грудня 1958 року приймаються Основи кримінального законодавства Союзу PCP і союзних республік, які складалися з чотирьох розділів, що містили 47 статей. Основи визначали завдання і основи кримінальної відповідальності, порядок дії кримінальних законів в часі та просторі, розкривали зміст злочину, встановлювали перелік покарань, порядок їх призначення тощо. Фактично, Основи містили в собі загальну частину кримінального кодексу.

28 грудня 1960 року Верховна Рада УРСР затвердила Кримінальний кодекс УРСР. До нього повністю увійшли союзні Основи, Закон про кримінальну відповідальність за державні злочини і Закон про кримінальну відповідальність за воєнні злочини.

Найважливішими положеннями цього кодексу були:

— відмова від принципу аналогії в кримінальному праві;

— проголошення вини єдиною підставою кримінальної відповідальності;

— підвищення віку кримінальної відповідальності до 16 років, а за тяжкі злочини до Кроків;

— положення проте, що закон, котрий усував чи пом'якшував караність дії, набував зворотної сили, а закон, який встановлював караність дії чи посилював її, зворотної сили не мав;

— зменшення кількості суспільно небезпечних діянь, які закон кваліфікував як злочинні;

— зменшення видів покарань;

— оголошення смертної кари винятковою мірою покарання;

— зниження максимального, з 25 до 15 років, терміну позбавлення волі;

— відновлення практики умовного засудження;

— призначення покарання лише за вироком суду;

— індивідуалізація покарання;

— посилення боротьби з рецидивною злочинністю.

У цілому головні положення Кримінального кодексу УРСР 1960 року говорили про значну демократизацію кримінальної політики держави.

Процесуальне право:

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 вересня 1945 року була скасована широка підсудність справ військовим трибуналам. У 1953 році була ліквідована Особлива нарада, орган, який мав право на позасудову репресію. Згодом відміняються постанова ЦВК СРСР від 1 грудня 1934 року про порядок ведення справ щодо підготовки і здійснення терористичних актів" та постанови від 14 вересня 1937 року про зміни в кримінально-процесуальних кодексах, за якими не дозволялися касаційні скарги у справах про шкідництво, терор та диверсії.

У зв'язку з затвердженням у 1955 році Положення про прокурорський нагляд були внесені відповідні зміни у чинне кримінально-процесуальне законодавство. Важливим актом у галузі кримінального судочинства стали Основи кримінального судочинства Союзу PCP і союзних республік, прийняті 25 грудня 1958 року. Вони складалися з 6 розділів. Відповідно до Основ 28 грудня 1960 року Верховна Рада УРСР затвердила Кримінально-процесуальний кодекс УРСР.

Головними частинами КПК УРСР були положення:

— про порушення кримінальної справи;

— дізнання і попереднє слідство;

— про провадження справ у суді першої інстанції;

— про провадження справ у касаційній і наглядовій інстанціях;

— Про виконання вироків, ухвал і постанов суду;

— про застосування примусових заходів медичного характеру. Десталінізація поставила на порядок денний питання про політичну, юридичну та громадську реабілітацію незаконно репресованих, для чого було створено біля 100 комісій, які мали право реабілітації та помилування. За роки своєї діяльності вони відновили чесне ім'я сотням тисяч невинно засуджених. До кінця 50-х років органами КДБ і прокуратури України було переглянуто майже 5,5 млн. справ, які перебували на обліку репресивних органів. З цього обліку знято 58 відсотків справ.

Відповідні зміни відбулися в цивільно-процесуальному законодавстві. Законодавство про цивільне законодавство складалося із прийнятих 8 грудня 1961 року Основ цивільного судочинства Союзу PCP і союзних республік та виданого у відповідності з ними у липні 1963 року Цивільно-процесуального кодексу УРСР.

ЦПК УРСР встановлював загальні положення цивільного судочинства; містив норми про осіб, які беруть участь у справі, їх права і обов'язки; про провадження в справах у судах першої інстанції, касаційній та наглядній інстанціях; визначав виконання судових рішень; цивільні процесуальні права іноземних громадян і осіб без громадянства; містив норми про позови до іноземних держав, судові доручення і рішення іноземних судів; визначав порядок розгляду справ у зв'язку з міжнародними договорами та угодами.

Цивільне право:

Перехід до мирного будівництва потребував розвитку цивільного обігу. 14 грудня 1947 року приймається постанова Ради Міністрів СРСР та ЦК ВКП(б) про грошову реформу, яка скасувала карткову систему. Була ліквідована комерційна торгівля і запроваджувався продаж товарів за єдиними державними цінами. Але реформа знецінила трудові заощадження громадян, оскільки роздрібні ціни збільшилися майже втричі.

Серйозні зміни відбулися в житловому праві. З метою прискорення відбудови житлового фонду Президія Верховної Ради СРСР 26 серпня 1948 року прийняла указ "Про право громадян на купівлю та будівництво індивідуальних житлових будинків". Згідно з указом, кожний громадянин міг купити чи побудувати в місті або за його межами з правом особистої власності одно- або двоповерховий дім не більше ніж на 5 кімнат. Земля під забудову відводилася в безстрокове користування.

Неоднозначною була житлова політика держави в роки десталінізації. З одного боку, указ Президії Верховної Ради СРСР від 10 вересня 1953 року скасував адміністративне виселення з будинків державних підприємств, установ і організацій робітників і службовців, які припинили з ними трудові відносини. Запроваджувався судовий порядок виселення. З іншого боку, обмежується право особистої власності на житло. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 18 червня 1958 року встановив, що загальна житлова площа в будинках, які будують громадяни з правом особистої власності, не може перевищувати, як правило, 60 кв. м.

З розширенням прав союзних республік збільшується кількість об'єктів права державної власності. Частина фонду цієї власності спрямовувалась на посилення колгоспів. З метою зближення державної і кооперативної власності МТС були ліквідовані, а їх техніка вводилась у цивільний обіг. Колгоспи набули права купувати сільськогосподарську техніку.

Була введена нова форма соціалістичної власності — власність громадських організацій.

Розвиток майнових і пов'язаних з ними особистих відносин, що регулювались окремими нормативними актами, настійливо потребував узагальнення цих актів, приведення їх в систему. Після прийняття Закону віл 11 лютого 1957 року, відповідно до якого видання Цивільного кодексу було віднесено до компетенції союзних республік, в Україні розпочалася підготовка до кодифікації цивільного законодавства.

18 червня 1963 року Цивільний кодекс У РСР було затверджено Верховною Радою УРСР. Він складався з восьми розділів: загальні положення; право власності; зобов'язувальне право; авторське право; право на відкриття; винахідницьке право; спадкове право; правоздатність іноземців і осіб без громадянства, застосування цивільних законів іноземних держав, міжнародних договорів і угод.

Сімейне право:

В 1953 році була ліквідована заборона шлюбів між громадянами СРСР і іноземцями. У цьому ж році Президія Верховної Ради УРСР внесла зміни до Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР, які передбачали обов'язок батьків утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

Трудове право:

Перехід до мирної праці дав можливість відмовитися від методів трудового регулювання, характерних для воєнного часу.

Перш за все були ліквідовані трудові мобілізації і поновлена система організованого набору робочої сили на підставі договорів господарських організацій з колгоспами і колгоспниками. Постанова Ради Міністрів УРСР від 21 серпня 1948 року рекомендувала укладати трудові договори терміном не менше двох років. Ще до цього, 4 лютого 1947 року, Рада Міністрів УРСР прийняла постанову про поновлення колективних договорів між адміністрацією підприємства і комітетами профспілок.

Кримінальна відповідальність за самовільне залишення підприємстві установ, а також за прогули без поважної причини була скасована тільки 23 квітня 1956 року.

Поступово поновлювались довоєнні норми, які регулювали робочий час. Були скасовані щоденні трьохгодинні понаднормові роботи. З 30 червня 1945 року відновлюються чергові та додаткові відпустки, розпочинається видача грошової компенсації за відпустки, які не були використані у війну.

У роки десталінізації відбувається подальша демократизація трудового права. З 1957 року було відновлено право робітника з власного бажання припинити роботу, попередивши про це адміністрацію за два тижні до вказаного ним терміну залишення роботи.

13 грудня 1956 року Президія Верховної Ради СРСР видає указ "Про посилення охорони праці підлітків" у яким заборонялося приймати на роботу підлітків, яким не виповнилося 16 років. Відповідні зміни були внесені до Кодексу законів про працю УРСР.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 березня 1956 року було скорочено робочий день у передвихідні і передсвяткові дні на дві години.

З 1958 року більша частина підприємств і установ переводиться на семигодинний робочий день. У 1960 році в цьому режимі працювали уже всі підприємства й установи. Для робітників, зайнятих на підземних роботах, встановлювався шестигодинний робочий день.

Нарешті відбулися зміни у пенсійному законодавстві. 14 липня 1956 року Верховна Рада СРСР приймає закон "Про державні пенсії". Закон встановлював порядок призначення і виплати пенсій по старості, інвалідності, при втраті годувальника, а також військовослужбовцям і їх сім'ям. Право на пенсію за старістю мали чоловіки — при досягненні ними віку 60 років та при стажі роботи не менше 25 років, жінки — при досягненні ними 55 років та при стажі роботи не менше 20 років. Для осіб, які працювали на підземних роботах або в інших тяжких умовах ці показники знижувалися.

Важливу роль у покращенні життєвого рівня населення відіграло Положення про підмогу за державним соціальним страхуванням, затверджене Радою Міністрів СРСР від 22 січня 1955 року. На підвищення ролі профспілкових органів в трудовому регулюванні було спрямоване Положення про права фабричного, заводського, місцевого комітету профспілки, затверджене Президією Верховної Ради СРСР від 15 липня 1958 року.

Колгоспне право:

31958 року почала впроваджуватися грошова оплата праці колгоспників. У цьому ж році колгоспники нарешті отримали паспорти. У 1959 році розпочалася чергова кампанія проти особистого господарства колгоспників. Знову скорочувалися розміри присадибних ділянок, кількість худоби у приватному користуванні тощо.

ВИСНОВКИ З ТРЕТЬОГО ПИТАННЯ:

Радянське державне будівництво супроводжувалося формуванням основ радянської правової системи. Особливістю цього процесу в Україні була його спорідненість із загальносоюзним.

4.