Методичні вказівки
Під час відповіді на перше питання необхідно з’ясувати причини та визначити передумови буржуазних перетворень у Російській імперії, що були реалізовані царатом протягом 60-70-х рр.
ХІХ ст. Розгляд означеної проблеми доцільно здійснювати в контексті аналізу широкого спектру соціально- економічних проблем, що накопичилися у самодержавній Росії. У середині ХІХ ст. більшість політичного істеблішменту та широкі кола громадськості дійшли висновку щодо неможливості збереження феодально-кріпосницьких відносин і нагальної необхідності створення розвиненої та узгодженої нормативно- правової бази для ствердження буржуазно-капіталістичних відносин. Характеризуючи специфіку соціально-політичної ситуації в українських землях напередодні буржуазних реформ, курсанти (студенти, слухачі) обов’язково мають зважити на процеси, що протікали в інших територіях Російської імперії.Під час визначення правових засад реалізації в українських землях Російської імперії селянської реформи 1861 року необхідно ураховувати, що реформування аграрного сектору здійснювалося на основі законодавчих актів загальнонаціонального рівня, а також низки указів і постанов, призначених виключно для українських губерній. На українські терени водночас було поширено дію трьох місцевих положень, що спричинило диференціацію земельних угідь (наділів) та конфіскаційний характер аграрної реформи в окремих регіонах.
Особлива увага має бути приділена Положенню від 19 лютого 1861 року, яким скасовувалася кріпосна залежність селян, декларувалося їх наділення особистими і майновими правами, правом створення органів місцевого самоврядування, а також правами у сфері судочинства. Формально-правова характеристика вищеназваного Положення повинна поєднуватися з аналізом існуючого на той час правового механізму реалізації набутої селянством правоздатності. За цих умов особливого значення набуває виявлення особливості правового статусу тимчасовозобов’язаних селян.
Цілісне розуміння селянської реформи 1861 року неможливе без чіткого усвідомлення сутності механізму обчислення викупної суми повного указаного подушного наділу.
Зважаючи на наявність у селянському середовищі спеціальних груп (дворових людей, державних селян, селян дрібнопомісних поміщиків, фабричних селян), необхідно здійснити глибокий сутнісний аналіз законодавчих актів, що визначали специфіку їх правового статусу. Так, варто акцентувати увагу на затяжний характер розробки законів про державних селян, які набули нового статусу лише відповідно до законів від 18 січня 1866 року та 24 листопада 1866 року. Як наслідок, відмова від кріпосницько-поміщицької форми феодального ладу призвела до ствердження державного феодалізму. Дотримання диференційованого підходу під час визначення правосуб’єктності окремих груп селян зумовило збереження у пореформений період суттєвих відмінностей у їх правовому становищі.
Одним з наслідків аграрної реформи 1861 року була глибока стратифікація суспільства. Хоча еволюційний характер перетворень сприяв збереженню політичної влади та економічних привілеїв за дворянством, цей суспільний стан розколовся на землевласницьку буржуазію та дворян- напівкріпосників, які зберегли відробіткову систему. Зважаючи на це, доцільно охарактеризувати привілеї та пільги дворянства, його корпоративну організацію, судово-адміністративні повноваження на місцях тощо. Не менше значення має аналіз обставин появи феномену робітничого класу (фабрично- заводських робітників).
Судова реформа 1864 року належить до найліберальніших буржуазних реформ. Усвідомлення її правової природи неможливо без визначення сутності буржуазних принципів правосуддя (безстановості, змагальності, усності, гласності, незалежності, презумпції невинуватості) і аналізу правового статусу мирових суддів, присяжних і приватних повірених, присяжних засідателів. Попереднє розслідування поділялося на дізнання і попереднє розслідування, скасовувалася система формальних доказів що була замінена системою вільної оцінки за внутрішнім переконанням.
Виокремлювалися стадії процесу (підготовчі до суду дії, судове слідство з дебатами сторін, винесення вироку).Органи земського самоврядування в Україні було створено відповідно до Положення про губернські та повітові земські установи 1864 року. Під час аналізу сутності інституту земства необхідно охарактеризувати специфіку виборчого процесу до губернських і повітових земських зборів, а також особливість правового статусу їх виконавчих органів - губернських і повітових земських управ. Окремо доцільно зупинитися на системі державного контролю за діяльністю земських установ.
Зміст і напрями міської реформи було визначено Міським положення від 16 червня 1870 року. Під час аналізу специфіки реалізації міської реформи в Україні необхідно визначити динаміку реформаторських потуг, акцентувати увагу на особливостях формування, структурі та компетенції органів міського самоврядування - міських дум (розпорядчих органів) і міських управ (виконавчих органів), а також висловитись щодо обґрунтованості тези про визначення «господарського самоврядування» як єдиної функції органів громадського управління міст. Окремо слід зосередитися на характеристиці інституту міського голови та розглянути механізм взаємодії між органами державної влади і органами міського самоврядування та механізм контролю за діяльністю міських дум і управ.
Поліцейська, військова, фінансова та освітня реформи були зумовлені прагненням скоригувати існуючу систему державного управління в ключових сферах суспільних відносин. Визначаючи обґрунтованість та ефективність реформ, слід окреслити спектр накопичених проблем, на вирішення яких були спрямовані реформаторські потуги самодержавства, проаналізувати правову основу реформ та визначити їх наслідки.
Контрреформи 80-90-х рр. ХІХ ст. в Російській імперії були спричинені спробою уряду Олександра ІІІ запобігти революційним тенденціям. Цілісне розуміння глибини та розмаху політичної реакції неможливо без з’ясування сутності царського маніфесту від 29 квітня 1881 року, Положення про заходи з охорони державного порядку та громадського спокою від 14 серпня 1881 року, циркуляру міністра внутрішніх справ від 16 жовтня 1881 року, Положення про земських дільничних начальників від 12 червня 1889 року, положень від 1890 року та 1892 року.