Методичні вказівки
Під час розгляду першого питання необхідно, насамперед, показати процеси формування державності на північнопричорноморських теренах, визначити основні етапи її зародження, з’ясувати характерні риси скіфських ранньодержавних утворень.
Особливу увагу варто звернути на специфіку елінської колонізації Північного Причорномор’я, виявити основні стадії колонізаційного процесу, суттєві риси його правової регламентації, пригадати основні поліси, які з’явилися на території України у VII-V ст. до н.е.: Ольвію, Тіру, Херсонес, Пантікапей, Керкінітиду, Німфей, Тірітаку, Феодосію тощо.Під час вивчення другого питання курсантам (студентам, слухачам) варто розібратися в особливостях соціальної структури скіфського суспільства, а також виявити специфіку правового статусу різних категорій населення античних держав Північного Причорномор’я: політів, неповноправного населення, іноземців, рабів. Варто звернути увагу на той факт, що правовий статус громадян полісів за часів демократії охоплював достатньо широке коло їхніх суб’єктивних прав. Вони мали доступ до Народних зборів, могли брати участь у виборах, обіймати державні посади (тімухіом), мали право законодавчої ініціативи (пробулевсис). Важливим було виключне право власності на нерухомість (енктісис). Загальний правовий статус громадянина доповнювався ателією - правом на звільнення від усіх прямих податків та мит, а також епігамією - правом укладати шлюб із громадянками даного полісу (хоча відносно жінок поняття громадянства може застосовуватися лише умовно). Інколи рішенням Народних зборів або Ради полісу громадянину могли надаватися й екстраординарні права - проедрія, промантія тощо. Сукупність громадянських обов’язків найповніше було визначено у пам’ятці херсонеського права кінця IV - початку ІІІ ст. до н.е. - присязі громадян. Курсанти (студенти, слухачі) мають уяснити, що до неповноправного населення античних держав Північного Причорномор’я належали, насамперед, особи, які прибули з інших країн для постійного проживання.
Зважаючи на особливості їхнього правового статусу, їх можна віднести до категорії паройків, близьких за своїм юридичним становищем метекам, що проживали на полісних землях. Неповноправними були також вільновідпущеники - колишні раби, яким манумісійними актами було надано особисту свободу. До цієї ж категорії належали й вихідці з тубільного «варварського» населення, що внаслідок процесів седентаризації, які особливо посилилися з ІІІ ст. до н.е., перейшли до осілого способу життя.Готуючись до відповіді на третє питання, курсанти (студенти, слухачі) повинні пам’ятати, що грецькі міста-колонії Північного Причорномор’я за формою правління були демократичними або аристократичними рабовласницькими республіками, незалежними містами-державами, які за своєю суттю мало чим відрізнялися від метрополії та протягом століть зберігали з ними союзні відносини, а також тісні економічні, юридичні та культурні зв’язки (наприклад, Ольвія з Мілетом, Херсонес із Гераклією Понтійською). Тому й державний лад грецьких міст-колоній зазвичай будувався на тих самих засадах, що й державний лад античних полісів метрополій. Під час з’ясування особливостей державного правління античних-міст Північного Причорномор’я слід ретельно дослідити склад та компетенцію вищого органу законодавчої влади - екклесії. При цьому курсанти (студенти, слухачі) мають звернути увагу на різновиди нормативно-правових актів, що приймалися народними зборами. Далі варто розглянути порядок формування та компетенцію Буле - постійно діючого органу виконавчої влади у містах-полісах. Треба з’ясувати склад Ради міста (голова Ради, члени Ради, секретар, термін обрання). Третьою ланкою міського управління були виборні колегії - магістратури - або окремі посадови особи - магістрати. Під час опрацювання цього це питання треба проаналізувати порядок формування колегій, основні напрями діяльності та їх роль в управлінні міст-держав Північного Причорномор’я. Окремо варто звернути увагу на повноваження та компетенцію таких посадовців, як архонти, стратеги, агораноми, номофілаки, ситони та ін.
Під час вивчення специфіки державно-правового устрою Боспорського царства слід звернути увагу на те, що це найдавніша рабовласницька держава зі столицею у м. Пантікапей, яка існувала з V ст. до н.е. та об’єднувала територію Керченського і Таманського півостровів, а також південне узбережжя Азовського моря до гирла Дону. Необхідно звернути увагу на те, що Боспорське царство за формою правління було рабовласницькою монархією, на чолі якої стояв цар, влада якого передавалася у спадщину. Царів Боспору затверджували римські імператори, які розглядали його як васальну державу. Далі слід звернути увагу на трансформацію державного устрою Боспорського царства (через синойкізм - від союзу грецьких полісів до єдиної держави на чолі з монархом) та особливості державного права - наявність існування такого інституту державного права, як інститут співправителів. Під час дослідження центральні органи влади та управління Боспорського царства треба з’ясувати повноваження царя як володаря вищої законодавчої, виконавчої та судової гілок влади та функції виконавчої влади (державного апарату), центром якої був палац боспорського царя, та місцеву владу з урахуванням поділу території на округи та призначених царем намісників.
Під час висвітлення основних рис права скіфських ранньодержавних утворень та еллінських держав потрібно пам’ятати, що право за своїм змістом було рабовласницьким. Скіфська культура протягом усієї історії залишалася безписемною, тому фіксація джерел права не могла бути здійснена. Незважаючи на це, варто означити основні джерела права скіфської держави, такі як звичаєве право (окремі норми якого можемо виявити у наративних джерелах), правила, встановлені царською владою, рішення народних зборів, а також слід зазначити, що на території Скіфської держави мешкали групи населення, які жили на основі своїх законів, наприклад, свої звичаї мали племенні союзи таврів у Криму, неврів, що жили на південь від Прип’яті, гелоно-будинів, які мешкали у середній течії р. Ворскла.
Правова система, що склалася у містах-державах Північного Причорномор’я, за формою нагадувала правову систему афінської рабовласницької демократії. Особливістю права було те, що воно перебувало під впливом звичаїв місцевого населення. Курсантам (студентам, слухачам) необхідно навести перелік найвідоміших лапідарних джерел права, тексти яких збереглися до нашого часу. Найвідомішою з лапідарних пам’яток права полісів Північного Причорномор’я є присяга громадян Херсонесу (кін. IV - поч. III ст. до н.е.), у якій було закріплено перелік найважливіших з тогочасного погляду херсонеської громадянської общини обов’язків та правил поводження громадян. Деякі характерні риси права допоможе висвітлити аналіз текстів ольвійського «закону Каноба» про грошовий обіг (поч. IV ст. до н.е.), херсонеського закону про повернення політичних вигнанців (поч. III ст. до н.е.), наказів намісника Нижньої Мьозії посадовим особам Херсонесу та начальникам розташованого у місті римського гарнізону (кін. II ст.), рескриптів боспорського царя Аспурга до горгіпіян (14/15 рр.), рескрипту римського імператора про звільнення громадян Тіри від мита (201 р.), договорів між Ольвією та Мілетом про ісополітію (бл. 331 р. до н.е.), царя Понту Фарнака з херсонеситами про військово-політичний союз (179 р. до н.е.) та ін. Опрацювання джерел та навчальної літератури надасть студентам можливість визначити особливості основних інститутів права (цивільного, кримінального, процесуального), які на той час лише почали формуватися, висвітлити основні риси права власності, зобов’язального права, види злочинів, розібратися з метою та видами покарань, особливостями досудового процесу та судочинства в античних державах Північного Причорномор’я.