Лист ДО КОРОЛЯ ЗИГМУНДА ТРЕТЬОГО 1596 року
Найясніший милостивий Пане Королю, Пане наш Милостивий!
Бавився я з молодих літ за багатьох гетьманів козацьких, на багатьох місцях у землях ворожих козацьким хлібом, а коли його милість пан воєвода київський, покривджений від небіжчика Косинського, супроти козаків підняв війну, я воєводою київським був на цю службу вжитий; підрядившись і пообіцявши цнотливим словом, служив йому, як мені належало, лицарськи досить пристойно і вагомо.
А потім службу свою віддавши, з тим же людом, а ще трохи більше охочих до себе прибравши, і, не бажаючи з ним у землі Вашої Королівської Милості даремно лежати, пустився в землю неприятельську. А знаючи те, що поганці у своєму не зупиняються, уже на тамтій стороні від Прескан, на кордоні держави Вашої Королівської Милості, уже господарством займатись і хліб вирощувати почали,— тож ми просто рушили між Тегинею і Білгородом до Прескана, до міста поганського, бажаючи їм такого незвичайного господарювання в землі Вашої Королівської Милості заборонити, відтак ми місто поганське, що Вашій Королівській Милості добре відомо, діставши, біля нього сіл кільканадцять вогнем спустошили. І в тому часі вже цар кримський, під Очаковом перебравшись, розташувався на Березані, і там йому седзяк телюнський від царя турецького постоєм шаблю і благословення до Угорщини передавав; ми звідти до Брацлава прийшли, а що татари переправлялися, багатьом панам дати знати вчасно ми не занедбали і в’язнів звідти, із тієї здобичі, кільком панам також відіслали; але невдовзі, по кількох днях таких праць, давши коням перепочити, відразу ж, коли татари через землю Волоську пустились, за ними в дорогу через державу Вашої Королівської Милості пішли і, довго за ними ганяючись, наздогнати не змогли, аж довідались, що вже в чужі землі, з держави Вашої Королівської Милості вийшовши, вторгнулися, кілька миль за Теребовлею повернутись ми були змушені.
Звідти повернувшись, я отримав відомість, що стосується пана Калиновського, що Ви за нього, Ваша Королівська Милосте, проти мене слузі Вашої Королівської Милості обрушитись зводили, а я із слушної причини, із жалю мого те вчиняти мусив; адже пан Калиновський батькові мойому, якого одного я мав, без жодної на те причини ребра поколотив, а після такого мордування отця мого звів зі світу. Тієї тоді такої великої кривди, понад яку більша ніколи жодного з нас не може спіткати, способу права не відаючи, і кошту й накладу, яких право потребує, як бідак, не маючи, я хотів був, признаюсь до цього, над ним способом бідняцьким жаль такий свій відомстити.Але що щастя тоді йому послугувало, всю кривду свою відомщувати більше не мислив, на Господа Бога і на милосердя маєстату Вашої Королівської Милості, нічого собі не залишаючи, все повністю поклав; а оскільки грунт мій, якого хоча й мало мав, весь забрав і дотепер його утримує, я вже більше у нього маєтності так далеко, користі не маючи, допоминатись не хочу і не буду, за що, як жоден інший, так і Ваша Королівська Милість, мій Милостивий Пан, на слушність справи і причину гвалтівну уваживши, мене за свавільного вважати не зволиш, те при цьому роздивившись, що ми ніде-інде причини такої ні до кого не подаємо, тим більше не важилися із жодним свавільством, адже ми не звикли, і не змагатимемося. Даремно часу і оказії до спустошення ворога опустити не бажаючи, в землю ми неприятельську під Килію пустилися, куди притягши, під Тегинею до штурму пішли і, місто, за Божою поміччю, діставши, поганців немалу кількість повитинали, а частину живцем узяли. Місто спаливши, на замок ми покусилися йти, якого здобути не змогли, і пустилися в загони, п’ятсот і кільканадцять сіл вогнем внівеч обернули, поганців немало погубили, ясиру, турків, туркень, татар і татарок 4000 піймали. А що на нас господар волоський 7000 люду свого поганинові в поміч дав і нас аж до переправи з людом своїм гонив, на перевозі здобич відібрав і товаришів трохи вбив, за що ми йому тут же відповівши і нетихо про це в землі його прирікши, обітниці і слова рицарського дотримуючись, звідти вийшли, а військом своїм, з Лободою з’єднавшись, до Волох разом пустилися, де з ласки Божої над тим неприятелем, у трьох місцях битви з ним мавши, я щастя більшого дізнав, у людях його поразку таку велику вчинив, що той ворог, більше не змігши поправитись, втечею собі здоров’я шукати мусів і діла кидаючи, ми тоді їх із здобиччю, яку на той час з неприятеля мали, віднесли до Бару Вашій Королівській Милості.
І там ми коням застоятися не дали, бо за посланням до нас Його Цісарської Милості, також їхньої милості панів воєвод семигородського, мультянського, волоського, на жадання тих панів християнських, як нам, людям рицарським, годилося, на поміч до земель неприятельських поїхали. І там, з’єднавшись і присягши з військом волоським під Тегинею, до замку ми пішли; його здобути не в силі, до Білгорода ми повернулися, там місто дістали, кількаразову битву з неприятелем мали, сіл дуже багато біля Білгорода попалили, замку не здобувши, під Килію війська ми навернули, місто спалили, сіл також немало в гирлі Дунаю випалили, замок міцно здобували, напевно, були б і взяли, коли б незгоду заздрості угорської та волоської не оглядали, яка нам завжди на перешкоді великій була. Саме тому, що ми зради від них остерігались, додому в землю Вашої Королівської Милості повернулися, на долині Ялпузі Велику ніч, від Килії в шести милях, за християнським звичаєм, обходили. Там свята провівши, ми в землю свою, держави Вашої Королівської Милості, щасливо в’їхавши, у Пикові коням три тижні спочинку дали.
У володіннях Вашої Королівської Милості справи не маючи, а байдикувати не звикши, за листом до нас від цісаря Його Милості християнського до земель ми цісарських пустилися; тут за жодні гроші, тільки із самої охоти нашої лицарської, час немалий служачи, зрозуміли, що Мамутелія із семигородським воєводою супроти Вашої Королівської Милості маніпуляції чинить, люд короля Максиміліана воєводі семигородському до волох супроти Його Милості пану канцлерові послали, чого я, будучи підданим Вашої Королівської Милості, більше не терплячи, в державі тій, подарункам та жодним грошам серця свого не прикладаючи і в зажерливості не даючи занестись, жити не міг, але напевно знаючи про те, що його милість пан гетьман до Волох з людьми пішов, напевно знаючи, відразу, не затримуючись, завжди маючи повинність вітчизні своїй, із тих країв на послуги вітчизні своїй із поспіхом вирушив. А просто з гір його милості пану гетьманові про себе листом дав знати і довідуватись не переставав, чи мене його милість у той край потребує.
Але, що його милість пан гетьман ішов до землі волоської не для війни, але для інших справ пішов, до нас відписав, і за тим посланням ми невдовзі повз Львів конями і собі за фіш кожну річ діставати кинулись, а для підготовки воєнних справ, в яких ми були дуже зголодніли, зокрема в пороху і стрілах, до Луцька ми завернули, звідки третього дня, мало що перепочивши, справи свої завершити виїхали; а бажаючи після такого утруднення щоб коні відпочили на звичайному шляху козацькому над Дніпром, протягом якогось часу, поки оказія до служби Річі Посполитої не відкрилась, пустилися були краєм литовським, в який ледве ми, як мовляв, одною ногою ступили, литовські панове, зокрема пан воєвода віленський і пан віденський, пан підскарбій литовський із іншимиїо, без жодної від нас поданої причини, без вини, тільки за трохи хліба, ще мало що в них або в маєтностях їхніх з’їденого, а напевно ще і не з’їденого, на нас обрушились у Слуцьку гайдуками, і багато інших людей, місто, замок обложивши, куди нам, однак, Господь Бог ввійти допустив, наказали, щоби нас до міста не пускати. Потім у Копилі з нашими кількадесятьма, які там на лежі розмістились, на хлопців, молодиків і кількох побратимів наших, як приставів, і на деяких із тих, що їхали до родичів, напали, а декого, як я тримав відомість, постинали, а також у різний спосіб замордували. Звідси ми, великого неспокою замість перепочинку заживши, аби до дальших інших труднощів не доходило, постерігали і, в усьому на маєстат Вашої Королівської Милості оглядаючись, просто пішли до міста Вашої Королівської Милості Могилева, сподіваючись вже там хліба Вашої Королівської Милості з’їсти в мирі. Але нас і в дорозі, яка має бути кожному добровільна, не покинули, за нами вслід, зусібіч війська собі збираючи, підданих із сіл усіх виганяючи аж до Могилева, великим військом згромадившись, прийшли раніше до Могилева під загрозою покари на горло, що самі міщани на панів добровільно зізнають, послали раз попередження, аби нас і там не пропускали, де також люди із всієї Могилевської волості та інших повітів бунтом за тих же панів, керівництвом і примусом, кільканадцять тисяч замкнули нас до міста, і коли б нам Господь Бог вигнати не допоміг, впускати не хотіли. Там же, поки ми в місті розташувались, те посполите рушення Великого князівства Литовського, під місто підтягнувшись, на способи інші не розмислюючи, за поганським звичаєм (а нічого дивного, адже з собою всю орду пана воєводи віденського мали), бажаючи нас всіх дощенту вигубити, вночі великий і важкий відкривши вогонь, місто з багатьох боків запалили, правда, заразом будучи від нас відперті, геть у поле відступили. Ми такого наглого вогню погасити, хоча посильно намагалися, не могли, ледве із такого великого вогню в поле вибрались, де нас військом незмірним хотіли всіх ніби вінцем окрутити, але їм Господь Бог над нами втішитись, як цього вони хотіли, не допустив. Таку тоді, якщо, їй-Богу, інша не виявиться, Вашій Королівській Милості справу, яку під присягою нашою рицарською в тому невинному обвинуваченні нас Вашій Королівській Милості про себе даємо, від нас взявши, покірно просимо: звели зупинити, Ваша Королівська Милість, від тих панів крові невинної братії нашої розливу, адже ми їм те люб’язно пробачаємо, належну справедливість вчини від такого про нас, слуг Вашої Королівської Милості, наговору, про що до Вашої Величності, Королівської Милості, пан воєвода віденський із усіма помічниками своїми донести намагається. Зволь щодо нас те усе, Ваша Королівська Милосте, що цнотливим рицарським людям належить, як Ваша Королівська Милість здавна звик чинити, тепер зрозумій, а нам по-давнішньому милостивим паном будь. Про усе це невідкладно коморник Вашої Королівської Милості пан Мешковський, який тут за нами дорогою вслід аж до самої Річиці проїхавши, може розповісти, що діялось нам від них і хто був того причиною, він, прислухавшись достатньо, про все довідався. Відтак найуклінніші наші служби найпокірніше віддаємо під маєстат Вашої Королівської Милості.Дано в Речиці, януарія, року 96 (січня року 96). Вашої Королівської Милості пана нашого Милостивого вірні, правдиво готові слуги, Семексій Наливайко, гетьман, і все рицарство, рукою власною.