1.1 Комерційний суд у Російській імперії: історіографія проблеми
Незважаючи на досить велику кількість джерел (нормативні, офіційно-документальні, статистичні матеріали, щоденники і спогади царських чиновників, публіцистика, відомча періодика тощо, багатий матеріал, який зберігається у Державному архіві Одеської області та фондах інших установ), на сьогодні історія Одеського комерційного суду ще не стала предметом спеціального дослідження.
Як у дореволюційній, радянській, так і в сучасній науковій літературі відсутні праці, які б глибоко розкривали дану тему з застосуванням згаданих джерел. У цьому ракурсі певний інтерес (перш за все з фактичного боку) викликає дореволюційна історична і юридична література, яка, в свою чергу містить неповний, досить розкиданий матеріал у більшості випадків з теоретично неспроможними трактовками, які пояснювалися недосконалою методологією авторів. В радянській історіографії тема комерційних судів лише побічно порушувалася у низці праць, присвячених еволюції російського абсолютизму і бюрократії, соціально-економічній і політичній історії Російської імперії ХІХ – початку ХХ століття. Відсутність узагальнюючих досліджень з історії утворення і формування комерційного суду відзначав у своїй монографії радянський дослідник М.П. Єрошкін [2, с.17].Дореволюційна історіографія комерційних судів досить фрагментарна. Поряд з дослідженнями багатопрофільними [3, 4, 5, 6, 7] видавались роботи з історії окремих державних установ і судових органів. Так, організацію і діяльність суду, судову реформу вивчали І.В. Гессен, М.В. Давидов, М.М. Полянський, Г.О. Джаншієв, М.О. Філіпов, О.Ф. Коні [8, 9, 10, 11, 12] та ін. Праці цих вчених мають опосередковане відношення до досліджуваної теми, оскільки при підготовці і проведенні судової реформи реформатори постійно стикалися з проблемою існування комерційного суду. Так, проблемі комерційних судів було присвячено окремий 16-ий розділ 2-гої частини ІІ-го тому "Пояснювальної записки до проекту нової редакції введення судових установ", підготовленої спеціальною комісією Міністерства юстиції.
Першим дослідженням з історії судової реформи була монографія М.О. Філліпова, в якій автор узагальнив значний історичний матеріал, показав переваги нового суду у порівнянні з дореформенним, але не виказав своєї точки зору на місце комерційного суду у новій судовій системі. Цікавими є праці Г.О. Джаншієва про суд і судову реформу. Автор рішуче захищає демократичні інститути судової реформи і піддає критиці відхилення від буржуазно-демократичних принципів проголошених нею. Характеристика судової реформи М.В. Давидова і М.М. Полянського проведена на основі значного, у тому числі і архівного, матеріалу. Але вона подається у відриві від суспільно-економічних факторів розвитку Російської імперії. У дослідженні І.В. Гессена розглядаються структура і принципи пореформенної діяльності судових органів, узагальнюється судова практика, але відсутня історія розробки і проведення судової реформи, а виклад питань організації і діяльності комерційного суду є неповним і характеризуться фрагментарністю. Значний інтерес викликають праці О.Ф. Коні, зокрема "Батьки і діти судової реформи". Ця праця вийшла у світ у 1914 році до 50-ти річчя реформування суду і судочинства Російської імперії на підставі Судових уставів. Вона складається з окремих біографічних нарисів тих діячів юстиції, які приймали активну участь у створенні судових уставів і впровадженню їх у життя. В ній надається історія пореформенного суду, висвітлюється боротьба з противниками прогресивних перетворень, характеристика міністрів юстиції та інших судових діячів. Відомо, що О.Ф. Коні позитивно відносився до судової реформи, навіть ідеалізував її і у своїй судово-прокурорській діяльності відстоював прогресивні принципи цієї реформи, активно боровся зі спробами їх перекручування. Разом з тим, він так і не зробив спроби об`єктивного аналізу діяльності комерційного суду.Проблеми комерційних судів у Росії у своїх роботах у тій чи іншій мірі торкалися Д.І. Азаревич [13, с.120], О. Пергамент [14, с.62], П.С. Коробка [15, с.97], І.
Савицький [16, с.166], В. Бірюкович [17, с.384].Найбільш цікавим дослідженням історії організації і діяльності комерційних судів є праця Д.В. Туткевича "Про наші комерційні суди" [18]. У ній автор дає огляд загальної історії комерційного суду, аналізує підстави його створення як у країнах Європи, так і в Російській імперії, приводить точки зору як прибічників, так і противників існування комерційного суду. Глибокою по суті є характеристика структури комерційних судів, їх основного і допоміжного апарату. Автор піддає критиці залучення до участі у судових засіданнях цих судів не професійних суддів – купців: "якими б своєрідними не були торгові відносини, якими б чутливими вони не були до різноманітних винаходів, відкрить і удосконалень, які досить швидко змінюють існуючі до них торгові відносини, відносини ці зовсім не такі, щоб бути доступними розумінню тількі купця і перевершували область розуміння юриста" [18, с.19]. Його точку зору не поділяє І.М. Гордон, який писав: "участь у процесі тоговому досвічених купців може бути дуже корисною як для засвідчення торгових звичаїв, так і для розгляду спірних торгових відносин" [19, с.148]. Проте, слід погодитись з Д.В. Туткевичем, що "торгівля - породження культури, а всі явища з області культури і цивілізації доступні розумінню освіченої людини" [18, с.8], а отже не існує ніякої необхідності у вилученні торгових справ з компетенції загальних судів. У своєму дослідженні Д.В. Туткевич аналізує діяльність Одеського і Варшавського комерційних судів, у яких загальним було хіба що тільки те, що вони підпорядковувались Міністерству юстиції.
Характеристику комерційних судів Російської імперії до 1832 року дає у своїй статті Г.А. Немиров [20]. Автор вказує на відсутність вітчизняної літератури з питань історії торгового судочинства і намагається дати історичний екскурс торгових судів, починаючи з часів Київської Русі. Він підкреслює значення Уставу митного суду 1727 року для розвитку торгового судочинства: "при складанні цього Уставу мова йшла якщо не виключно, то переважно про суд торговий" [20, с.44].
Відсутність комерційних судів у більшості міст Російської імперії автор пояснює тим, що їх утримання вимагало особливих податків, а також тим, що майже у всіх містах існували торгові словесні суди, які діяли на підставі Уставу митного суду 1727 року. Автор звертає увагу на те, що комерційні суди були створені тільки в тих містах де торгівлю вели переважно іноземці і пропонує або "відновити торгові суди в Росії у вигляді самостійних комерційних судів, або у вигляді особливих торгових відділень окружних судів, і у всякому випадку, не тільки у привілейованих пунктах, а повсюдно, де створені загальні суди" [20, с.59].Проблеми історичного розвитку комерційних судів розглянуті у статті Г.Ф. Шершеневича, який підкреслював, що "головною причиною, яка викликала появу комерційних судів на Заході – був становий склад суспільства", і далі, "комерційний суд за своєю початковою ідеєю, це суд купецький, а не торговий, яким він є тепер" [21, с.40]. Погоджуючись з тим, що на першому етапі існування комерційний суд відігравав прогресивну роль, Г.Ф. Шершеневич скептично оцінює перспективи його існування після судової реформи 1864 року.
Не могли обійти у своїх працях проблему існування комерційних судів видатні юристи, фахівці в галузі торгового права О.Х. Гольмстен [22], А.І. Камінка [23], В.О. Удінцев [24, 25] і П.П. Цітович [26]. Так, відмінною рисою наукових праць А.І. Камінки є відстоювання ним самостійності торгового права і незалежність його від права цивільного. А.І. Камінка – ледве не єдиний представник російської цивилістики, який наважився піддати критиці популярну в середовищі науковців тезу "торгове право – частина цивільного". Слідом за пофесором П.П. Цітовичем А.І. Камінка відстоює ідею про те, що "в торговому праві основним поняттям є не юридичні відносини, а торгові підприємства..." При цьому торговим підприємством вчений пропонує вважати організовану промислову діяльність по здійсненню торгових угод. Прагнення до отримання прибутків, на думку вченого – це не мета торгової діяльності, а її стимул.
Ось чому А.І. Камінка підсумовує: "В торговому праві відбивається та соціальна організація майнового побуту, якої країна вже досягла на даний момент... Цивільне право роз'єднує і протиставляє людей, торгове їх поєднує і підпорядковує. Одне право індивідуальне, інше соціальне" [23, с.67-68].Своєрідним разновидом дослідницької літератури з історії державних установ дореволюційної Росії були ювілейні відомчі видання, серед яких можна виділити два, які мають відношення до нашої теми – "Министерство юстиции за сто лет, 1802-1902. Исторический очерк". – СПб., 1902 і "Празднование 100-летия Коммерческого суда" // Одесский листок. 26 ноября 1908 г. - № 273. Перше з названих видань підготували чиновники на підставі документів і матеріалів архівів Міністерства юстиції. Нарис містить стислі відомості про створення, організацію і діяльность цього міністерства. Але, знову ж таки, діяльність комерційних судів не отримала розгорнутої об`єктивної оцінки. У іншому виданні надається детальна характеристика історії комерційних судів, створення і діяльності Одеського комерційного суду. Підкреслювалося, що "комерційний суд задовольняє всім вимогам життя і тому завданню, виконувати яке за думкою законодавця покликанні комерційні суди: бути не тільки органами правосуддя, але і служити разом з тим одним із засобів упорядковування торгового кредиту – цього найголовнішого нерву торгового життя".
В іноземній історичній і юридичній літературі дослідження, присвячені комерційним судам у Російській імперії відсутні, але у деяких працях про судову реформу 1864 року автори побічно торкаються цієї проблеми [27].
У радянській літературі також були відсутні спеціальні дослідження організації і діяльності комерційного суду. Радянськими істориками написано ряд праць з загальнополітичного розвитку Російської імперії ХІХ століття, в яких у тій чи іншій мірі є згадки про комерційний суд. Поміж них слід відзначити дослідження П.О. Зайончковського, С.Б. Окуня, О.В.
Предтеченського [28, 29, 30] та ін. Підкреслюючи класовий характер діяльності судових органів, ці автори не піддавали їх спеціальному дослідженню. Соціально-політичній історії Російської імперії першої чверті ХІХ століття присвячені дисертації О.І. Парусова і М.М. Сафонова, значна увага в яких приділена питанням реформування судової системи [31, 32]. Дослідженню складу державного апарату – чиновництву – присвячена праця П.О. Зайончковського [33]. Як правильно підкреслює автор, "люди, які стояли на чолі державних установ", суттєво впливали на внутрішню політику.Проблеми проведення судової реформи 1864 року розглянуті в працях Б.В. Віленського [34, 35]. Його монографії допомогають визначити роль Міністерства юстиції у підготовці і проведенні судової реформи. Автором проаналізовані найважливіші законопроекти з цих питань у яких у тій чи іншій мірі йдеться мова і про долю комерційних судів.
Проведенню судової реформи 1864 року на українських землях присвячена книга П.Ф. Щербини [36], у якій автор тільки констатує наявність Одеського комерційного суду.
Не було проведено спеціальних досліджень історії комерційних судів взагалі і Одеського комерційного суду зокрема у сучасній, як російській так і українській науковій літературі. Цієї проблеми автори торкалися хіба що тільки у зв`язку з дослідженнями загально-історичних питань [37, с.285 ; 38, с.263-270], чи вивченням історії окремих судів [39, 40, 41]. Найбільш цікавою у плані дослідження історії Одеського комерційного суду є вже згадувана монографічна праця В.С. Балуха і О.О. Сурілова [42], в якій простежується два століття історії здійснення правосуддя у сфері господарських правопорушень, починаючи від Одеського комерційного суду до Арбітражного суду Одеської області включно.
Таким чином, у дореволюційній, радянській і сучасній історіографії отримала лише часткове відображення проблема організації і діяльності комерційних судів у Російській імперії. Дотепер залишаються недослідженими у повному обсязі такі питання, як становлення, організація, функції, місце і значення Одеського комерційного суду у судовій системі Російської імперії, його взаємодія з іншими судовими органами.
Підвалинами даного дисертаційного дослідження стали фонди архівних сховищ, законодавчі нормативні акти, матеріали офіційного діловодства, статистичні матеріали, щоденники і спогади царських чиновників, публіцистика, відомча періодика.
Головний масив нормативного матеріалу, що відноситься до Одеського комерційного суду, зосереджений у Повному зібранні законів Російської імперії і Зводі законів Російської імперії.
Такі документи, як Положення про Одеський комерційний суд (Повне зібрання законів Російської імперії, т. Х, відділ перший, № 8186), Устав комерційного суду для Одеси (Повне зібрання законів Російської імперії, т. ХХХ, № 22886), Устав для суду комерційного 1832 року і Особливе положення для Одеського комерційного суду 1835 року (Повне зібрання законів Російської імперії, т. ХІ, друга частина, четверта книга), Устав Торгового судочинства (Повне зібрання законів Російської імперії, т. ХІ, друга частина, вид. 1892 року) та інші визначають правовий статус Одеського комерційного суду, його компетенцію, структуру, права і обов`язки суддів; вони мають велике значення для встановлення місця і ролі Одеського комерційного суду у судовій системі Російської імперії. Критичний аналіз Судових уставів 1864 року і законів, обумовивших проведення судової реформи, важливий для додаткової характеристики комерційного суду, дає багатий матеріал для розуміння політики держави, спрямованої на поступову відмову уряду від послуг комерційних судів.
Матеріали офіційного діловодстват – офіційно-документальні матеріали – входять до кола джерел вивчення історії комерційного суду. До них відносяться "всепідданійші доповіді" міністрів юстиції, різноманітні законопроекти судових перетворень, які розроблялися на протязі всієї першої половини ХІХ століття, статистичні матеріали, списки суддів комерційного суду, звіти про діяльність Одеського комерційного суду, в яких відображалась його практична діяльність. Значна частина цих матеріалів знаходиться в Центральному державному історичному архіві Росії (ф. 857, ф. 1307, ф. 1405). Поміж фондів ЦДІА Росії слід назвати, перш за все, фонди Державної ради (1167), Департаменту законів Державної ради (1149), комісії для складання законоположень про перетворення судової частини при Державній раді (1190). Матеріали, які містяться в них, знайомлять з пропозиціями і зауваженнями вищих чиновників відносно судових перетворень, відображають дискусії про долю комерційного суду в системі нових судів. Слід відзначити, що архівні матеріали є важливим джерелом для дослідження історії комерційних судів.
Джерелами є також щоденники і спогади царських чиновників. При всьому їх суб`єктивізмі певний критичний підхід до них дозволяє почерпнути відомості, які не знайшли відображення в офіційних документах, відновити обставини, в яких обговорювались законопроекти і приймались закони, умови, в яких діяв Одеський комерційний суд. У цьому ракурсі велике значення мають щоденники П.О. Валуєва, О.В. Никитенко, О.Ф. Коні [43, 44, 12] та ін.
Органами періодики, які висвітлювали діяльність комерційних судів були: "Журнал Министерства юстиции", який видавався з 1859 по 1869 роки і з травня 1894 року по грудень 1916 року; "Вестник права"; "Журнал гражданского и уголовного права"; "Журнал Юридического Общества"; "Судебный журнал" та ін.
Таким чином, дисертаційна робота є першим узагальнюючим історико-правовим дослідженням проблеми створення, організації діяльності і ліквідації комерційних судів Російської імперії в цілому і Одеського комерційного суду зокрема.