ІНСТРУКЦІЇ ПИЛИПА ОРЛИКА ПОСЛАНЦЯМ ДО ОСМАНСЬКОЇ ІМПЕРІЇ (1711)

Настанови для високоповажних Дмитра Горленка, прилуцького полковника, Клима Довгополого, генерального судді, Івана Максимовича, генерального пи­саря, Григора Герцика, генерального осавула - надзвичайних посланців Війська Запорозького до Найяснішої Порти Оттоманської у справі визволення нашої ві­тчизни, Малоросії, з обох боків Дніпра, від жахливого московського ярма, від імені славного гетьмана Пилипа Орлика й усього Війська Запорізького разом із високоповажним Костянтином Гордієнком, кошовим отаманом Війська Запороз­ького Низового та всього руського народу.

I. Коли шановні посланці, разом із шановним кошовим отаманом, прибудуть до Високої Оттоманської Порти в Константинополь і складуть в ім'я Славного Гетьмана всієї Малої Росії, тобто України, відповідні вислови вдячності Високій Оттоманській Порті за особливе співчуття, яке вона - на її вічну хвалу - виказува­ла сусідньому народові Малоросії, що стогнав під жахливим ярмом московського панування в той час, коли її [Порти] переможні армії змусили Москву просити миру. У тому договорі [Порта] також зажадала, щоб московський цар очистив і звільнив од свого жахливого рабства Малу Росію чи Україну з обох боків Дніпра, яка завжди була вільна й ніколи не визнавала його влади. Водночас кошовий ота­ман і надзвичайні посли мають уклінно просити, від імені Славного Гетьмана, всього Війська й усієї України, прихильності й ласки, щоби вона [Порта] знову уклала договір із Москвою, який заслуговуватиме без-смертної хвали й узгоджу­ватиметься з милостивою декларацією, яку дано нам на письмі. [У цьому догово­рі] повинно бути визнано як обов'язкове, щоб Москва, назавжди зреклася України з обох боків Дніпра та щоб у майбутньому вона ніколи не заявляла жодних прав панувати над нею. Вона [Москва] має дозволити Україні бути вільною і залишити її владі та армії Славного Гетьмана Пилипа Орлика та його наступників і всьо­му Війську, яке, згідно з давніми договорами й новим, укладеним із Кримським Ханом цього року і потвердженим нашими надзвичайними по-слами, постійно й непорушно з'єднане [з Кримським ханством] у невмирущій дружбі та братерстві проти їхніх спільних ворогів і [Україна також з'єднана] з Оттоманською Портою внаслідок її почуття невимовної вдячності за своє спасіння.

II. Коли, з Божою милістю й завдяки захистові Високої Порти та турботі Кримського Хана, москаль звільнить Україну з цього і того боку Дніпра від сво­го гнітючого полону, тоді кошовий отаман і надзвичайні посли мають докласти зусиль, аби був укладений окремий договір, з усією старанністю і дотриманням умов, між нами та Москвою, і вони мають найсмиреннішими благаннями умовити Оттоманську Порту проявити рішучість і ласку й узяти на себе роль посередника і гаранта [пропонованого договору], з тим щоб у майбутньому москаль не смів, таємно чи явно, обтяжувати Україну й усе Військо Запорозьке і щоб Москва не сміла застосовувати щодо неї свої накази й інструкції, аби Україна, відтепер і на­далі завжди залишалася вільною від гніту.

III. Після того, як москаль буде змушений назавжди відмовитися від України на підставі недавно укладеного договору з Високою Оттоманською Портою, він муситиме відступити з наших земель до своєї держави, [забравши з собою] всі свої війська та залоги й очистивши всі фортеці. Наші офіцери, урядовці та інші особи, незалежно від звання й походження, які були захоплені, заарештовані чи за­слані до Сибіру та інших віддалених місць Московської держави, мають усі бути повернені до нашої вітчизни заради їхнього блага й добробуту, і їм повинно бути дозволено вільно селитися разом із нами в Україні. Надто ж мають бути звільнені посланці з Січі, схоплені в Лебедині, а також запорожці, що були раніше найняті на військову службу в Петербурзі і згодом заарештовані й заслані групами - одні до Сівська, інші до Вільна, де вони терплять нужду й голод.

IV. Не лише вищезгадані люди, хоч би якого походження вони були, запрото­рені на заслання та до в'язниць [мають бути звільнені], але й жінки та діти гене­ральної старшини, полковників, сотників, рядових козаків, а також прості люди, яких вони взяли (якщо тільки москалі послухають вимог Високої Порти!), унаслі­док програної війни, з їхніх домівок і привезли під арештом до Глухова, бажаючи за допомогою цих дій підкорити заляканих мешканців України своїй владі.

V. Шановний кошовий отаман і шановні посланці повинні не пропустити жодної нагоди здобути підтримку Високої Порти в забезпеченні гарантій того, що москаль, забравши свої залоги з України, не знищить фортець, а утримуватиме їх у стані, в якому їх збудували й тримали до сьогодні. Після того, як залоги будуть виведені з фортець, вони мають перейти до нас. Він [москаль] не повинен гнобити українців, ґвалтуючи, грабуючи чи захоплюючи в полон, брати їх у рабство, чи то явно, чи таємно. Міста не повинні знелюднюватися у той чи інший спосіб, а в їхніх мешканців не повинні відбиратися майно та харчі. Взагалі, він [москаль] не повинен чинити будь-якої шкоди, здирств, прикрощів, гніту чи збитків. Хай він натомість виведе свої залоги згідно з усталеним порядком і нехай буде також установлена точна дата, коли Україна має бути повністю очищена від московсько­го війська.

VI. Наші кордони, що відділяють Україну від Москви та Польщі, а також статті, що їх захищають, усім відомі. Шановний кошовий отаман і шановні по­сланці мають простежити у Високій Порті, щоб вони [кордони] були гарантовані спеціальним договором. Надто ж має бути убезпечений таким чином договір із Московщиною.

VII. Позаяк москалі силоміць вивезли усі гармати й усі боєприпаси Війська, особливо артилерійські, з Батурина, а також із козацького гнізда, званого Січчю, з Білої Церкви та з інших українських фортець, то хай вони на відшкодування віддадуть Україні та Військові Запорозькому свої гармати. Якщо в такому разі виникнуть труднощі через невідповідність доріг для транспортування цих гармат, то Україна могла б задовольнитися гарматами, які москалі тримають у даний час в українських фортецях. Головне, щоб вони не забрали їх із собою, але щойно [українці] будуть на своїй території, а москалі відходитимуть, має відбутися ця передача [гармат] без жодної шкоди для України. Треба уклінними проханнями переконати Високу Порту укласти з москалями таку угоду.

VIII. Добре було б попросити Високу Порту, щоб у зв'язку з цими перегово­рами вона змусила москалів відшкодувати Україні, Війську Запорозькому й усім нам всілякі втрати, яких ми зазнали в наших маєтках, у нашій рухомій і нерухомій власності внаслідок поразки в недавній війні.

IX. Протягом минулої зими москаль оголосив, не лише в Україні, але й у Польщі та в інших землях Європи, що Пресвітлий Король Шведський, подоро­жуючи до Високої Оттоманської Порти, де він мав намір здобути зброю, буцімто дійшов згоди з Річчю Посполитою, що Україна має перебувати під турецькою вла­дою і там буде збиратися данина, яку звичайно називають харачем. Це ясно видно з маніфесту, виданого ним [москалем]. І тепер він, аби зберегти владу в Україні, залякує непоінформоване населення чутками про те, що наша грецька віра й наші права та свободи порушуються, церкви перетворюються на мечеті і що Оттоман- ська Порта збирає непосильну данину. Це схоже на брехні, які вже поширювалися попередньої зими в публічних листах. Щоб розв'язати ці проблеми, шановний ко­шовий отаман і шановні посланці мають просити Високу Порту потвердити зміст договору, укладеного з Кримським Ханом, а також надати спеціальний привілей- гарантію, подібний до того, що його дав нам [в числі інших документів] Його Королівська Величність, Король Швеції.

У нього [привілей-гарантію] мають також бути включені такі пункти:

Україна з обох боків Дніпра разом із Військом Запорозьким і малоросійським народом має бути вільною від чужинського панування і союзні сили не повинні завдати жодної шкоди братерству й дружбі, укладеним із Кримським Ханом. І що він [хан] не повинен, під приводом заступництва чи привілею, намагатися встано­вити свою абсолютну владу, васалітет чи підпорядкування в Україні чи в Війську Запорозькому. І він не повинен збирати жодних податків або данини.

Українські фортеці, які мають бути забрані в москалів, або за договором, або силою зброї, не повинні потрапити під їхню [турецьку] владу і їхні солдати не по­винні їх незаконно займати.

Вони [турки] не будуватимуть в Україні нових укріплень для власних потреб і не дозволятимуть будувати їх іншим сусідам.

Право відправляти власну релігію не повинно зазнавати будь-яких утисків. Має бути тільки одна релігія і вона повинна спиратися на давні догмати Східної Православної Церкви. В духовних справах Українська Церква має підлягати па­тріархові в Константинополі.

Вони [турки] повинні підтримувати цілісність України і не дозволяти її сусі­дам під будь-яким приводом пригноблювати її.

Вони [турки] мають беззастережно підтримувати непорушність її [України] кордонів, збереження її свобод, устрою, законів і привілеїв. Україна повинна віль­но користуватися своїми правами й свободами без жодних перешкод з боку Висо­кої Порти.

Військо Запорозьке має й надалі користуватися правом вільно обирати геть­манів і Порта не повинна намагатися жодним чином усувати їх.

Гетьман повинен мати повний контроль над Україною і найвищу владу в ній, відповідно до законів вітчизни. Він повинен мати право вільно приймати [послан­ців] із зарубіжних країн.

Війську Запорозькому, що населяє пониззя Дніпра, повинні гарантуватися його свободи, привілеї та пільги й передусім право вільно використовувати для полювання та рибальства річки, струмки й поля аж до Очакова, згідно з давніми звичаями й без жодного втручання Порти.

Коли Гетьман обиратиметься на вільних виборах, він віддаватиме церемоні­альну шану - не особисто, а шляхом листування, Високій Порті.

Українським купцям має бути дозволено торгувати в Турецькій імперії та її провінціях. Із них не вимагатимуть додаткової плати й вони повинні платити за свої товари стільки ж само, як і турки.

Важливо за посередництвом Хана одержати такий привілей-гарантію, щоб його можна було розповсюдити в Україні через маніфести Преславного Гетьмана й таким чином протистояти аргументам і тискові Москви.

X. Військо Запорозьке і народ Малої Росії, раз вони були прийняті під за­ступництво Пресвітлого Короля Шведського, бажають завжди перебувати під тим заступництвом.

Усі ці та інші пункти, які здаватимуться потрібними для бать-ківщини та Вій­ська Запорозького, будуть предметом найбільш ретельного, уважного та щирого розгляду й ставлення шановного кошового отамана та шановних надзвичайних послів, для яких видано ці інструкції.

Як свідчення значущості та важливості цього листа до нього додається наш Гетьманський підпис і наша державна печатка. (Дано року, місяця й дня, вказаного вище).

Пилип Орлик, Гетьман Війська Запорозького

Укладені 3 листопада 1711 р. в м. Бендери. До «Інструкцій...» увійшли окре­мі положення «Конституції» П. Орлика, зокрема щодо цілісності країни в меж­ах об’єднаної Правобережної та Лівобережної України, відносин з Кримським ханством тощо. Посольство П. Орлика до Османської імперії мало з собою три варіанти інструкцій від гетьмана (дві інших не віднайдено): у першому наголо­шувалося на тому, що українці мали залишатися під захистом Шведської коро­ни; у другому висловлювалося бажання одержати заступництво султана; третій варіант не розголошувався і його тримав у себе член посольства, генеральний писар І. Максимович, який мав оголосити пропозиції П. Орлика лише за певних обставин. Наприкінці листопада 1711 р. українська делегація прибула до Туреч­чини, де розпочала активні переговори щодо вироблення умов, на основі яких уряд Орлика мав відновити владу над Україною. У результаті діяльності тогочас­ної українсько-турецької комісії було укладено договір, що був оформлений між 25 та 28 грудня 1711р. як султанська грамота типу “nisanfy”. Він забезпечував П. Орлику владу над “козаками обох боків Дніпра”. Спротив російських дипломатів на чолі з П. Шафіровим і, найголовніше, виконання Петром І прутських домовле­ностей змусили Агмеда III переглянути цей проект договору. В новому варіанті від 16 березня 1712 р. він був оформлений як султанська грамота “name” і в ньому вже не згадувалося про передання українському гетьману Лівобережжя. Текст до­говору, який зберігся в латинському перекладі, мав назву "Privilegij Imperatoris Turcarum, quod dutam est Duci Zaporoviensium Philippo Orlik in possesionem ab hac parte Borysthenis Ucrainae ". (ІІріиак О. Один чи два договори Пилипа Орлика з Туреччиною на початку другого десятиріччя вісімнадцятого століття // Україн­ський археографічний щорічник. - Вип. 1. - K., 1992. - С. 307-320).

Документ уперше опублікований О. Бодянським у 1847 р. з копії XVIII ст, зробленої М. Ханенком (Переписка и другие бумаги шведського короля Карла XII, польського Станислава Лещинского, татарского хана, турецкого султана, генерального писаря Филиппа Орлика и киевского воеводы Иосифа Потоцкого на латинском и польском языках // Чтения в Императорском обществе истории и древностей Российских при Московском университете. - 1847. - Кн. 1. - М. 1847. - С. 61-66). Скорочений варіант документа у перекладі на французьку мову Г. Орлика було подано королю Франції Людовіку XV Він зберігається в Архіві МЗС Франції (ААЕ. - Cor. Pol. Turquie,vol. 107, feuil 133).

Публікується у перекладів. Кулика за виданням: Субтельиии О. Мазепинці. Український сепаратизм на початку XVIII ст. - K., 1994. - С. 188-190.