<<
>>

3.1 Cтворення органів ДАІ на території УРСР

Історія діяльності Державної автомобільної служби України нерозривно пов’язана зі створенням та розвитком автомобілебудування. Автомобілізація викликала нові економічні, юридичні взаємовідносини.

Виникла необхідність розширення дорожнього будівництва та контролю за експлуатацією транспорту, в тому числі і безпосередньо на дорогах.

Першими в Росії і в Україні, хто з появою автотранспорту відчув складності в пересуванні, були жителі великих міст: Москви, Петрограда і Києва. Автомобілі і мотоцикли в цих містах уже не були рідкістю і помітно знизили пропускну здатність транспортних артерій і безпеку руху. У великих містах з’явилася гостра потреба у регулюванні руху і забезпеченні безпеки пішоходів. У 1908 р. “Московські відомості” писали: “У Санкт-Петербурзькій поліції зроблено таке нововедення: чинам поліції на деяких постах більш жвавих по руху вулиць надані короткі білі тростини для регулювання руху і безпеки пішоходів. Постовий городовий у випадку потреби зупинити екіпаж або цілий ряд екіпажів піднімає вгору за напрямком руху, що зупиняється. Усі візники за цим знаком повинні негайно і беззаперечно зупинятися і продовжувати рух тоді, коли тростина буде опущена. Цьому ж підпорядковані в Петербурзі і вагоноводи при електричному трамваї, шофери при автомобілях і велосипедисти” [68].

Організаційні форми нагляду за дорожнім рухом на теренах колишнього Радянського Союзу, до складу якого входила частина території України, почали складатися з 11 серпня 1919 р., коли Радою народних комісарів РРФСР було прийняте Положення про автомобільну інспекцію [42]. Цим Положенням встановлювалися організаційно-правові форми інспекції з авторуху, визначалися структура, компетенція і правовий статус автоінспекції.

Першим нормативним документом, спеціально присвяченим безпеці автодорожнього руху, став Декрет РНК РРФСР від 10 червня 1920 р. “Про авторух по м.Москві і її околицях (правила)” У цьому документі було враховано багато аспектів забезпечення безпеки руху.

Сюди увійшли вимоги, запропоновані до автомашин, їх реєстрація, користування, номерні знаки, конкретизувалися вимоги до водіїв: наявність водійських посвідчень і шляхових листів. Установлювалися граничні швидкості: для легкових машин і мотоциклів – не вище 25 верств на годину, для вантажних – не вище 15-ти. Було визначено коло осіб, що відповідали за порушення правил авторуху. Відповідно до Декрету контроль був покладений на Автоінспекцію транспортного відділу Мосради. Зазначалося, що міліція та інші представники влади зобов’язані надавати автоінспекторам усіляку допомогу. Декретом передбачалося, що нагляд за дотриманням правил руху покладається на автоінспекцію транспортного відділу Московської ради робітничих і селянських депутатів [43]. Це був початковий і самостійний етап в історії розвитку організаційних форм управління безпекою дорожнього руху. В перші роки діяльності Державтоінспекції її співробітникам доводилося займатися упорядкуванням обліку транспортних засобів, підвищенням якості підготовки водіїв. Проте функції автоінспекції виконували не тільки спеціально створений державний орган – автоінспекція, але й окремі інші державні органи, зокрема міліція, транспортний відділ ради робітничих і селянських депутатів.

Ці органи мали широку компетенцію, і функція нагляду за дорожнім рухом була однією з багатьох інших.

Таке становище тривало до того часу, поки не завершився процес утворення державного апарату та спеціалізації органів управління.

16 серпня 1921 р. видається наказ по робітничо-селянській міліції №225, згідно з яким її співробітникам наказувалося вчитися не тільки політграмоті, арифметиці і російській мові, але й в обов’язковому порядку регулюванню вуличного руху. А в 1922 р. з’явилася “Інструкція постовому міліціонеру по порядку користування жезлом”.

Інспекція авторуху була створена при транспортному відділі Московської ради робітничих і селянських депутатів. Основні функції інспекції полягали у здійсненні нагляду за дотриманням Правил дорожнього руху і організації контролю за відповідним використанням автомобілів.

Контроль за авторухом здійснювали інспектори авточастини транспортного відділу.

У положенні передбачався порядок дій інспектора у випадку зупинки транспортного засобу. Якщо водій не зупиняв автомобіль на вимогу інспектора, то записували номер транспортного засобу і ці відомості надсилали для попереднього розслідування.

Діяльність ДАІ контролювали на засіданнях президії Московської ради робітничих і селянських депутатів, де регулярно заслуховували доповіді завідувача транспортним відділом про виконання покладених на інспекцію обов’язків.

Необхідність у розширенні дорожнього будівництва, контролі за експлуатацією транспорту виникла в середині 20-х р. через автомобілізацію країни. На початку 30-х р. починає свою роботу Горьківський автозавод. Будуються і прокладаються нові дороги, зростають міста. Першими на шлях створення в міліції спеціалізованої служби регулювання дорожнього руху встали великі міста: Москва, Київ. У 1925 р. для впорядкування руху на площах та в інших перевантажених транспортним потоком місцях були виділені “самокатчики” – п’ятдесят міліціонерів на велосипедах /68/ [36]).

У травні 1931 р. був створений повноцінний відділ регулювання вуличного руху (ВРВР). При ВРВР була створена особлива інспекція по видачі дозволів (прав) на керування автомототранспортом.

З ростом транспортних потоків відповідно збільшується і кількість дорожньо-транспортних пригод, основними причинами яких стали перевищення швидкості руху, технічна несправність автомобілів, низька кваліфікація водіїв, непристосованість доріг. На міліцію поклали їх облік, дізнання, розслідування й аналіз причин скоєння ДТП.

У квітні 1934 р. в Києві на перехресті вулиць Хрещатика і Жовтневої революції (нині вулиця Інститутська) з’явився перший міліціонер-регулювальник. Поступово пішоходи засвоїли, що ходити вони повинні по тротуарах (для тих, хто не підкорявся діям регулювальника, прийшлося вводити штрафні санкції), а водії стали триматися правого боку /121/ [37]).

З часом разом із розвитком автомобільної промисловості та зростанням автопарку країни виникла потреба у створенні органу державного нагляду за автомобільним та дорожнім рухом.

У 1936 р. в системі Центрального управління шосейних і ґрунтових доріг та автомобільного транспорту при РНК СРСР була створена Державна автомобільна інспекція СРСР (далі ДАІ), як орган державного нагляду за експлуатацією автомобільного транспорту. Вона виконувала переважно функції технічної інспекції. Проте вже перший досвід роботи ДАІ показав, що функції технічної інспекції недостатні для вирішення питань, пов’язаних з автомобілізацією країни. Тому згідно з постановою РНК СРСР від 3 березня 1936 р. № 424 Державтоінспекція увійшла до складу Головного управління робітничо-селянської міліції НКВС СРСР. 3 червня 1936 року постановою РНК СРСР № 1182 було затверджене Положення про Державну автомобільну інспекцію /27/ [38]). Це Положення визначало такі основні завдання ДАІ:

· боротьба з аваріями і хижацьким використанням автотранспорту;

· розробка технічних норм експлуатації автотранспорту;

· нагляд за підготовкою і вихованням водіїв;

· кількісний та якісний облік автомобільного парку /27/ [39]).

У подальшому функції ДАІ значно розширилися, удосконалювалися форми і методи її діяльності.

У другій половині 30-х років на перехрестях доріг з’явилися регулювальники; для пішоходів були введені штрафні талони. Отже, зроблено кроки у справі зміцнення транспортної дисципліни /28/ [40]).

Крім названих функцій, ДАІ була зобов’язана:

· вести облік аварій автомобільного транспорту;

· аналізувати аварії, виявляти їх причини і притягати до відповідальності водіїв автомашин та інших осіб, винних в аваріях;

· контролювати, чи автомобільні господарства, а також наркомати, заклади і організації вживають необхідних заходів щодо утримання автопарку, який забезпечував безпеку руху, в технічно справному стані;

· керувати роботою кваліфікаційних комісій випробовування водіїв автомашин, викладачів та інструкторів водійських шкіл та курсів; на підставі даних кваліфікаційних комісій ставити перед відповідними наркоматами питання про усунення недоліків роботи водійських шкіл та курсів;

· вести облік автомобілів та мотоциклів в межах СРСР за марками, власниками та категоріями, видавати номерні знаки й технічні паспорти і проводити періодичні технічні огляди машин;

· розробляти технічні норми використання паливних, мастильних матеріалів та автошин, а також загальні характеристики експлуатації автотранспорту.

3 метою успішного здійснення таких завдань представникам ДАІ надавалося право:

· безперешкодно відвідувати автомобільні господарства, гаражі, ремонтні заводи і майстерні та проводити їх огляд;

· зупиняти експлуатацію автомобілів та мотоциклів, технічний стан яких загрожує безпеці руху;

· вимагати звітність про стан автомобільного парку, про витрату пального, шоферські кадри і про аварії;

· за порушення встановлених правил щодо автомобільного транспорту накладати грошові штрафи на винних осіб;

· ставити перед кваліфікаційною комісією питання про позбавлення шоферів прав водіїв за систематичне грубе порушення правил водіння машинами /28/ [41]).

У перші дні війни співробітники ДАІ займалися мобілізацією автомашин в армію, збираючи їх по автогосподарствах, виявляли нові машини, перевіряли їх технічний стан і збирали для відправлення на фронт, приймали іспити на право керування автомобілями, перевіряли якість навчання водіїв.

27 вересня 1943 р. фашистські війська були відкинуті в районі Києва за Дніпро. Поблизу Дарницького вокзалу було влаштоване 17-те відділення міліції, а на веранді вокзалу – Державтоінспекція /121/ [42]).

Разом із наступаючими частинами червоної армії співробітники ДАІ м.Києва на чолі з начальником форсували ріку біля зруйнованого Миколаївського ланцюгового моста і вже 6 листопада 1943 р. приступили до виконання своїх службових обов’язків. ДАІ розташувалася в одному з декількох уцілілих будинків по вулиці Смирнова-Ласточкіна, 22. Одним із перших завдань, поставлених перед службою ДАІ м. Києва, було якнайшвидше формування транспортних колон для розчищення міських вулиць і відновлення зруйнованого господарства. В середині листопада 1943 р. із Харкова в Київ прибули перші 12 дівчат-регулювальниць, а в грудні – ще 800 /121/ [43]).

Головною характерною рисою ДАІ УРСР була їх повна залежність від Центру, тобто Москви. Нормативно-правовою основою функціонування й здійснення ними службової діяльності залишалися документи, підготовлені НКВС СРСР, а з середини 60-х років – МВС СРСР. Наркомат внутрішніх справ України мав лише право здійснювати оперативні заходи, спрямовані на посилення надійності охорони західних кордонів та результативність охоронно-каральних функцій.

Будучи складовою частиною органів внутрішніх справ, підрозділи ДАІ являли собою досить чисельний, складний за організацією та управлінською структурою організм. Їх підпорядкованість силовим структурам і головна спрямованість протягом понад кількох десятиліть на здійснення охоронно-каральних заходів визначали не лише їх специфіку, функції й завдання, але й природу, характер, а головне – форми й методи службово-оперативної роботи. Власне специфіка діяльності даної структури викликала серед особового складу стресові ситуації з тяжкими морально-психологічними наслідками. На життя й функціонування значний вплив справляла суспільно-політична обстановка в країні, особливо в період масових репресій і переслідувань, які породжували у працівників міліції невпевненість, зниження в частинах та підрозділах дисципліни, організованості й порядку.

Оперативне значення роботи ДАІ визначалося її участю в розкритті дорожніх пригод, у затримці водіїв, винних в аваріях та наїздах на людей, у розшуку автомототранспорту, водіїв або пасажирів, що підозрювалися в грабунках чи інших злочинах тощо.

ДАІ пройшла складний процес становлення та розвитку і органічно влилася в структури МВС СРСР та УРСР і стала однією з їх управлінь.

Відділи ДАІ в містах, областях, а також союзних республіках, які не мали обласного поділу, керували державтоінспекторами та підрозділами, що безпосередньо здійснювали охорону безпеки руху транспорту та пішоходів.

У межах своєї компетенції державтоінспекції управлінь міліції України розробляли настанови, інструкції та правила з питань боротьби з аварійністю, технічного нагляду тощо. Безпосередньою організацією та регулюванням руху транспорту та пішоходів у місті, реєстрацією автомототранспорту, перевіркою технічного стану автомобілів, прийомом іспитів на отримання посвідчення водія займалися низові структури ДАІ.

Структура обласних відділів ДАІ визначалася обсягом роботи, який залежав від чисельності автопарку області, величини та значимості обласного центру, наявності автомагістралей, інтенсивності руху по них та ряду інших чинників. У великих державтоінспекціях було в наявності декілька відділень. В їх числі могли бути відділення безпеки руху, технічного нагляду та обліку автопарку, кваліфікаційні комісії. В інших державтоінспекціях функції цих відділень здійснювали відповідні групи або окремі виконавці.

Керівництво апаратами ДАІ зверху донизу здійснювалося не безпосередньо, а через начальників відділів (управлінь) МВС та органів міліції.

Низовою ланкою в структурі Державтоінспекції, як правило, був державтоінспектор. Ця посада введена в штати багатьох міських відділів, районних відділень та відділень міліції. Частина автоінспекторів була міжрайонна, тобто обслуговувала не одне місто чи район, а декілька суміжних районів.

У підпорядкуванні державтоінспекцій перебували стройові підрозділи міліції з регулювання вуличного руху (РВР) – загони, дивізіони, взводи, відділення, що знаходилися на місцевому бюджеті. За рахунок засобів місцевого бюджету, як правило, утримувалися не тільки стройові підрозділи, а й інспектори дорожнього нагляду та інші працівники, яких використовували для охорони безпеки руху. Так, наприклад, працівники, яких використовували для пропаганди правил безпеки руху, для чергувань по Державтоінспекції тощо, утримувалися за рахунок місцевого бюджету та проходили по штатах підрозділів РВР.

Загалом структура ДАІ УРСР у післявоєнний період складалася таким чином: Державтоінспекція і підрозділи РВР в обласному центрі та державтоінспектори в містах чи районних центрах. Проте в ряді випадків у структурі Державтоінспекції були й інші ланки: відділення ДАІ у відділах міліції великих міст, а також районні державтоінспекції в таких містах, як наприклад, Київ, Харків, Одеса, Львів тощо.

Для забезпечення безпеки руху на деяких магістральних дорогах, наприклад, Харків-Сімферополь-Ялта, Київ-Харків-Ростов наприкінці 50-х рр. була створена дорожня міліція. Підрозділи дорожньої міліції – дільниці, в залежності від інтенсивності руху обслуговували, як правило, від 20 до 100 км дороги і підпорядковувалися державтоінспекціям областей, по території яких пролягала магістраль, або місцевим органам міліції. Основною функцією дорожньої міліції був нагляд за рухом, забезпечення безпеки руху транспорту на дорозі, яка обслуговувалася, та проведення дізнання по випадках дорожньо-транспортних пригод. Дана структура проіснувала до 1970 р. і була розформована з причини її неефективності /91/ [44]). Слід зазначити, що в 1993 р. в Україні знову було сформовано органи дорожньої міліції, проте до кінця року її теж розформували з аналогічних причин /111/ [45]).

Отже, робота ДАІ буда спрямована на забезпечення безаварійної експлуатації автомобілів, поліпшення їхнього технічного стану, на підвищення кваліфікації водійських кадрів. Усе це мало велике державне значення, оскільки зростаючий автопарк потрібно було використовувати з максимальною ефективністю, забезпечуючи разом з тим його мобілізаційну готовність.

Як висновок, слід зазначити, що автомобілізація країни, розширення мережі доріг ускладнювали умови руху і відповідно завдання Державтоінспекції. Її співробітники предметніше контролювали діяльність автогосподарств по забезпеченню безпеки дорожнього руху, ефективність використання державного транспорту, його технічний стан, здійснювали нагляд за рухом, проводили роз’яснювальну роботу серед водіїв та населення. Так поступово складалися основні напрямки роботи ДАІ.

<< | >>
Источник: Хом’як Ярослав Іванович. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ АВТОМОБІЛЬНОЇ ІНСПЕКЦІЇ МВС УКРАЇНИ (1936–2000 рр.). Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Львів –2002. 2002

Еще по теме 3.1 Cтворення органів ДАІ на території УРСР:

  1. З А К О Н У К Р А Ї Н И Про органи самоорганізації населення
  2. 3.1 Cтворення органів ДАІ на території УРСР
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -