1.6. Загальні риси інших цивільно-правових систем (традиційної, мусульманської, центральноєвропейської та східноєвропейської)

До традиційної (патріархальної) правової системи належать майже 100 держав сучасного світу. Вона є антиподом сучасного (індустріального) суспільства. В її основі — традиційне (звичаєве) право; наявні також елементи нового (західного) права, що зумовлює дуалістичність правової системи.

Безумовно, домінує в системі правовий звичай, який поширюється не у просторі, а за колом осіб. Він тісно пов’язаний з релігійними нормами, обрядами, культами й регулює відносини між членами однієї соціальної групи або між членами різних спільнот (племен) чи самими групами. Нове право необхідне для того, щоб урегулювати життя європейців та їхні стосунки з корінними жителями, а також між різними соціальними групами (племенами), якщо їхні звичаї суттєво відрізняються. Колізії між звичаями різних етнічних спільнот, разом з тим, можуть вирішуватися не тільки формуванням спеціального законодавства, але й розсудом суддів. У будь-якому разі закони приймаються з обмеженого кола питань і мають другорядне значення. У деяких країнах застосовується судовий прецедент.

Абсолютно незалежною від усіх інших правових систем є система мусульманського права. В її основі (і в основі цивільного права в т.ч.) є шаріат («шлях праведного життя») — сукупність норм мусульманського права (а також релігійних та обрядових настанов і правил), які регламентують поведінку мусуль­манина в усіх сферах життя (не лише дії, але й думки та почуття). Усі правові приписи пронизані ідеєю обов’язків людини перед Аллахом.

Шаріат закріплює чотири основні групи приписів: 1) норми про релігійну догматику ісламу (у що зобов’язаний вірити мусульманин); 2) норми про основи мусульманської етики і моралі; 3) норми про відносини віруючих з Аллахом; 4) норми поведінки між мусульманами та немусульманами. Дві останні з них становлять «фікх» — нормативну частину шаріату, мусульманське право в широкому розумінні. Джерелами права є:

1) Коран («читання») — священна книга Ісламу, включає 6 тис. віршів, з яких, за різними джерелами, 200—5000 є правилами поведінки. Мусульманські автори розрізняють строфи, які визначають особистий статус (їх 70), стосуються цивільного права (також 70), фінансів та економіки (10)[30].

2) Суна — книга оповідей про життя та діяння пророка Магомета, які мають бути взірцем поведінки для віруючих у повсякденному житті; збірник тлумачень Корану богословами і юристами.

Норми Корану та Суни є вічними, беззаперечними, незмінними; це основні джерела мусульманського права, хоча існує думка, що нині вони набули статусу його історичної основи, а догматич­ну основу складає Іджма.

3) Іджма — збірка одностайних рішень докторів ісламу щодо вирішення питань, не врегульованих Кораном і Суною. Виходячи з положень Корану та Суни, доктори ісламу встановили норми фікху. Іджма має надзвичайне практичне значення, оскільки саме нею користується каді (суддя); норми Іджми підлягають обов’яз­ковому застосуванню.

4) Кіяс — висновок за аналогією (виходячи з аналізу випадків життя пророка, які стосувалися аналогічної ситуації, робиться висновок про належну поведінку учасників). Судження за аналогією можна розглядати як спосіб тлумачення й застосування права.

Закони та адміністративні акти приймаються з окремих питань і мають другорядне значення, оскільки вважається, що держава не може творити право, воно створюється Аллахом, а держава є лише слугою права.

Абсолютна більшість норм мусульманського права є імперативними. Система права як така виділена лише наукою і містить норми, що регулюють відносини правовірних з Аллахом, стосунки між людьми, зв’язки між державами або релігійними конфесіями. Окрема група містить приписи щодо особистого статуту, норми деліктного (кримінального) і цивільного права. Цивільне право також містить імперативні приписи: у Корані детально виписані правила щодо власності, угод, зобов’язань.

Для окремих країн мусульманського права характерною є «вестернізація» (осучаснення). Вона проявляється у створенні й застосуванні в тих сферах життя, які не зачіпають «священних основ», спеціальних законодавчих актів, деякі з яких в окремих країнах навіть кодифіковані, що є природним результатом розвит­ку сучасного світу.

Окремою групою розглядаються в доктрині країни, які належали до колишньої сім’ї соціалістичного права, а в кінці 80-х — на початку 90-х років ХХ століття почали розвиватися самостійно та відмовилися від усталених принципів.

Нині цивільне право цих країн розвивається по шляху реінтеграції в романо-герман­ську систему, з якої вони практично й вийшли. Серед них виділяють центральноєвропейську та східноєвропейську цивільно-правові системи[31].

Центральноєвропейська має багато спільного з романською й германською підсистемами цивільного права. Вона характеризується такими ознаками: відсутність поділу права на приватне та публічне; наявність актів цивільного законодавства (у тому числі й кодифікованих) як основного джерела цивільного права; структура цивільних кодексів переважно пандектна; сімейне право виведене за сферу дії цивільного кодексу; законодавчі акти переважають над судовою практикою;. значний вплив на цивільне право публічно-правових елементів; опосередкована рецепція римського приватного права (запозичення норм та ідей з права західноєвропейських країн). Країнам цієї системи притаманна стійка юридична традиція: право вважається фундаментом суспільства.

Східноєвропейська система також має багато спільних рис із континентальною і центральноєвропейською системами. Від останньої вона відрізняється встановленням пільг і переваг для державних структур, певних обмежень права приватної власності; наявністю численних підзаконних нормативно-правових актів, які регулюють цивільні правовідносини, доповнюючи закони. Система цивільних кодексів також подібна до пандектної, але має свої особливості. У регулюванні цивільного (торгового) обігу переважають організаційно-правові засоби. На відміну від центральноєвропейської цій системі притаманна слабкість юридичних традицій і відчуття права (правосвідомості).

Розглянуті системи вважаються основними в сучасному світі. Нині не існує правової системи, яка б не запозичила ті чи інші елементи в однієї з названих сімей. Однак, це не означає, що право всіх країн настільки схоже, що можна говорити про загальну уніфікацію й приєднання всіх країн до двох основних цивільно-правових сімей (романо-германської та англо-американ­ської)[32]. Багато держав мусульманського світу, Далекого Сходу, Африки, Індія переймають певні ідеї чи принципи західного права, оскільки вважають їх необхідними для збереження незалежності та досягнення прогресу. Однак, право в них не покликане виконувати таку саму роль, як у західних країнах. Деякі з них визнають цінність права, однак тлумачать його зовсім інак­ше, аніж на Заході (країни мусульманського, індійського, іудейського права); інші — відкидають основну ідею права, вважаючи, що суспільні відносини мають регулюватися не лише писаним правом, або зовсім іншим чином (країни Далекого Сходу, Африки, Мадагаскару). Тому вони залишаються вірними своїм поглядам і традиціям, а їх правові системи (зокрема й система цивільного права) — самобутніми.

Ансон С. Договорное право. — М., 1984. — С. 224—250; Бернхем В. Вступ до права та правової системи США. — К., 1999. — С. 42—70, 373—376; Богатых Е. Гражданское и торговое право (от древнеримского к современному российско- му). — М., 2000 — С. 22—39; Гражданское право: Учебник / Под. ред А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. — М., 1997. — Ч.1. — С. 58—75; Гражданское и торговое право капиталистических государств. — М., 1993. — С. 29—62; Гражданское право (определения, понятия, законодательство). — Харьков, 1999. — С. 11—23; Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности. — М., 1999. — С. 74—111, 158—190, 248—264, 287—306; Жалинский А., Рерихт А. Введение в немецкое право. — М., 2001. — С. 290—296; Загайнова С.К. Судебный прецедент: Проблемы правоприменения. — М., 2002. — С. 38—55; Канзафарова И.С. Гражданское и торговое право зарубежных стран: Учебн. пособ. — Харьков, 2003. — С. 5—77, 102—136; Кулагин М.И. Предпринимательство и право: Опыт Запада. — М., 1992. — С. 19—36; Осакве К. Сравнительное правоведение в схемах: Общая и особенная части М.: Дело, 2000. — С. 35—67; Основные институты гражданского права зарубежных стран. Сравнительно-правовое исследование. — М., 1999. — С. 1—12; Цивільне право України. / За ред. Дзери О.В., Кузнєцової Н. С. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — Кн. 1. — С. 51—77; Юридическая энциклопедия / Под общ. ред. Б. Н. Топорнина. — М., 2001. — С. 318, 327, 410—411, 425, 867, 1043; Burgerliches Gesetzbuch/ Zivilrecht: Wirtschaftrecht; Stud — Yur — Nomos — Textausgaben. — 1. Aufl. — Baden — Baden: Nomos — Verl. — Ces., 1992. — S. 13—47

<< | >>
Источник: Шимон С. І.. Цивільне та торгове право зарубіжних країн: Навч. посіб. (Курс лекцій). — К.: КНЕУ,2004. — 220 с.. 2004

Еще по теме 1.6. Загальні риси інших цивільно-правових систем (традиційної, мусульманської, центральноєвропейської та східноєвропейської):

  1. Стаття 131. Набуття права власності на земельні ділянки на підставі інших цивільно-правових угод
  2. § 1. Органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи й інтереси інших осіб, їх правове положення та форми участі у цивільному процесі
  3. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ СІМЕЙНОГО ПРАВА В ЗАРУБІЖНИХЦИВІЛЬНО- ПРАВОВИХ СИСТЕМАХ
  4. § 1. Загальна характеристика інших учасників цивільного процесу
  5. 3.1. Поняття фізичної особи в цивільному праві зарубіжних країн і джерела її цивільно-правового статусу
  6. 2. Проблеми цивільного процесуального положення інших учасників процесу.
  7. 9.1. Поняття й загальні положення спадкового права зарубіжних країн (континентальної та англо-американської правових систем)
  8. 4.1. Поняття та ознаки юридичної особи в різних цивільно-правових системах
  9. 6.4. Захист права власності в романо-германській та англо-американській цивільно-правових системах
  10. 10.2. Підстави припинення шлюбу в різних цивільно-правових системах
  11. 10.4. Правовідносини батьків і дітей у зарубіжних цивільно-правових системах